125 років від дня народження Ернеста Гемінґвея

Ернест Міллер Гемінґвей, також Хемінгуе́й народився 21 липня 1899 року в Оук-Парк (штат Іллінойс, США), в сім'ї лікаря. З дитинства він багато читав, а також захоплювався полюванням і риболовлею. Під час навчання в школі Ернест писав замітки та репортажі для невеликої шкільної газети. Саме тоді хлопчик вирішує стати письменником. Його перші оповідання з'явилися в шкільному журналі «Скрижаль» в 1916 році.

Після школи він захотів вступати до університету і переїхав в Канзас-Сіті. Там він працював репортером в газеті «Зірка», висвітлюючи хроніку подій. Під час Першої світової війни Хемінгуей служив в Італії. У 1918 році він був важко поранений і через рік повернувся в США. Був нагороджений срібною медаллю «За доблесть» та «Військовим хрестом».

Після війни Гемінґвей працював журналістом в Чикаго і Торонто. Паралельно він пише розповіді. Згодом він разом з дружиною переїхав до Парижа, де повністю присвятив себе письменницькій діяльності.

У 1926 році був опублікований його роман «І сходить сонце (Фієста)», який приніс перший письменницький успіх. Ще через рік вийшла збірка оповідань молодого письменника «Чоловіки без жінок», а в 1933 році — «Переможець нічого не отримує». Яскраві драматичні розповіді Хемінгуея, такі як «Вбивці», «Недовге щастя Френсіса Макомбера», «Сніги Кіліманджаро» привернули до себе заслужену увагу критиків і читачів і зміцнили славу письменника. Грандіозний успіх чекав роман Хемінгуея «Прощавай, зброю», який вийшов у 1929 році. Це талановитий твір стає широко відомо і за кордоном.

У 1930 році Хемінгуей повернувся в США. Письменник усе своє життя багато подорожував, що і відобразив у своїх романах. У наступні роки вийшли його відомі романи «Смерть пополудні» (1932), «Зелені пагорби Африки» (1935), «По кому дзвонить дзвін» (1940).

У 1953 році Ернест Гемінґвей отримав Пулітцерівську премію за повість «Старий і море» (1952). У 1954 році письменник був нагороджений Нобелівською премією з літератури.

Згодом він жив на Кубі, подорожував по Африці.

В кінці життя Гемінґвей страждав від діабету і гіпертонії, проте лікарі були зосереджені тільки на його уявних «психічних розладах».

Втомившись від постійних мук 2 липня 1961 Хемінгуей застрелився у своєму будинку в Кетчум (штат Айдахо, США), не залишивши передсмертної записки.

На могилі Гемінґвея написано: «Найбільше в житті він любив осінь. Жовте, тепле осіннє листя, що пливе річкою на спинах форелей, а зверху синє безвітряне небо. Тепер він буде частиною всього цього назавжди». Сини, кохані та вдячні шанувальники називали Гемінґвея: «Тато».