Шевченківські дні

Видатний український поет Тарас Григорович Шевченко народився 9 березня 1814 року в селі Моринці Київської губернії.

Творчість Кобзаря – багатогранна, як його талант. Він був глибоким ліриком, творцем епіч­них поем, видатним драматургом та різнобічно обдарованим митцем. Літературна спадщина Тараса Шевченка становить велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п’єс; 9 повістей, щоденник та автобіографію, написані російською мовою; записки історич­но-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 статті та понад 250 листів.

З мистецької спадщини Тараса Григоровича збереглося 835 творів живопису й графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.

Поезію Тараса Шевченка перекладено більш ніж ста мовами світу. 1384 пам’ятники Кобзареві встановлено на території від Бразилії до Китаю. Більшість – 1256, розташовані на території України. Один із 300 кратерів Меркурія отримав ім’я Тараса Григоровича. Український майстер Микола Сядристий створив найменшу у світі книжку «Кобзар», розміром трохи більше половини квадратного міліметра. Ім’ям великого поета названо сотні вулиць і населених пунктів України, навчальні заклади, театри, кінотеатри. Численні меморіальні комплекси, заповідники зведені в його вічну пам’ять. Шевченківська премія – одна з найпочесніших в Україні, найвища творча відзнака за вагомий внесок у розвиток культури та мистецтва.

Тарас Григорович Шевченко, за іронією долі, помер наступного ж дня після власного дня народження, проживши рівно 47 років. Спочатку він був похоронений на смоленському кладовищі в Петербурзі та невдовзі , через 2 місяці після смерті, труна з тілом поета була перевезена до Канева, відповідно до його заповіту. На місці остаточного поховання облаштований меморіальний комплекс з музеєм. Це чарівне місце наповнене величним, незламним духом справжнього полум’яного і безстрашного борця з антинародною, антиправовою, антигуманною політико-правовою системою російського царизму.

Тарас Григорович – це український Прометей, що своїм полум’яним словом ніс народу правду, формуючи національну свідомість та готовність до боротьби за соціальне та національне визволення. Творчість Тараса Григоровича Шевченка – це святиня, якою дорожить і пишається український народ. Тому дні його народження і смерті відзначаються по всій Україні.

https://www.youtube.com/watch?v=uJd2ajOPoH8

https://www.youtube.com/watch?v=GdYM9PgUlis

https://www.youtube.com/watch?v=22JelMxUVqs

Т. Шевченко, Кавказ

( Борітеся поборете )

За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі. Споконвіку Прометея Там орел карає, Що день Божий довбе ребра Й серце розбиває. Розбиває, та не вип'є Живущої крові,— Воно знову оживає І сміється знову. Не вмирає душа наша, Не вмирає воля. І неситий не виоре На дні моря поле. Не скує душі живої І слова живого. Не понесе слави Бога, Великого Бога. Не нам на прю з тобою стати! Не нам діла твої судить! Нам тільки плакать, плакать, плакать І хліб насущний замісить Кривавим потом і сльозами. Кати знущаються над нами, А правда наша п'яна спить. Коли вона прокинеться? Коли одпочити Ляжеш, боже, утомлений? І нам даси жити! Ми віруєм Твоїй силі І Духу живому. Встане правда! встане воля! І тобі одному Помоляться всі язики Вовіки і віки. А поки що течуть ріки, Кривавії ріки! За горами гори, хмарою повиті, Засіяні горем, кровію политі. Отам-то милостивії ми Ненагодовану і голу Застукали сердешну волю Та й цькуємо. Лягло костьми Людей муштрованих чимало. А сльоз, а крові? напоїть Всіх імператорів би стало З дітьми і внуками, втопить В сльозах удов'їх. А дівочих, Пролитих тайно серед ночі! А матерніх гарячих сльоз! А батькових, старих, кривавих, Не ріки — море розлилось, Огненне море! Слава! слава! Хортам, і гончим, і псарям, І нашим батюшкам-царям Слава! І вам слава, сині гори, Кригою окуті. І вам, лицарі великі, Богом не забуті. Борітеся — поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава І воля святая!

Чурек і сакля — все твоє; Воно не прошене, не дане, Ніхто й не возьме за своє, Не поведе тебе в кайданах. А в нас!.. На те письменні ми, Читаєм божії глаголи!.. І од глибокої тюрми Та до високого престола — Усі ми в золоті і голі. До нас в науку! ми навчим, Почому хліб і сіль почім! Ми християни; храми, школи, Усе добро, сам Бог у нас! Нам тільки сакля очі коле: Чого вона стоїть у вас, Не нами дана; чом ми вам Чурек же ваш та вам не кинем, Як тій собаці! чом ви нам Платить за сонце не повинні!— Та й тільки ж то! Ми не погани, Ми настоящі християни, Ми малим ситі!.. А зате! Якби ви з нами подружили, Багато б дечому навчились! У нас же й світа, як на те — Одна Сибір неісходима! А тюрм! а люду!.. Що й лічить! Од молдаванина до фінна На всіх язиках все мовчить. Бо благоденствує! У нас Святую біблію читає Святий чернець і научає, Що цар якийсь-то свині пас Та дружню жінку взяв до себе, А друга вбив. Тепер на небі. От бачите, які у нас Сидять на небі! Ви ще темні, Святим хрестом не просвіщені, У нас навчіться... В нас дери, Дери та дай, І просто в рай, Хоч і рідню всю забери! У нас! Чого-то ми не вмієм? І зорі лічим, гречку сієм, Французів лаєм. Продаєм Або у карти програєм Людей... не негрів... а таких Таки хрещених... но простих. Ми не гішпани; крий нас, Боже, Щоб крадене перекупать, Як ті жиди. Ми по закону!.. По закону апостола Ви любите брата! Суєслови, лицеміри, Господом прокляті! Ви любите на братові Шкуру, а не душу! Та й лупите по закону: Дочці на кожушок, Байстрюкові на придане, на патинки. Собі ж на те, що не знають Ні діти, ні жінка! За кого ж ти розіп'явся, Христе, Сине Божий? За нас добрих, чи за слово Істини... чи, може, Щоб ми з тебе насміялись? Воно ж так і сталось. Храми, каплиці, і ікони, І ставники, і мірри дим, І перед образом твоїм Неутомленнії поклони За кражу, за войну, за кров, Щоб братню кров пролити, просять І потім в дар тобі приносять З пожару вкрадений покров!! Просвітились! та ще й хочем Других просвітити, Сонце правди показати Сліпим, бачиш, дітям!! Все покажем! тільки дайте Себе в руки взяти. Як і тюрми муровати, Кайдани кувати, Як і носить!.. і як плести Кнути узлуваті,— Всьому навчим; тільки дайте Свої сині гори Остатнії... бо вже взяли І поле і море. І тебе загнали, мій друже єдиний, Мій Якове добрий! Не за Україну, А за її ката довелось, пролить Кров добру, не чорну. Довелось запить З московської чаші московську отруту! О друже мій добрий! друже незабутий! Живою душею в Украйні витай, Літай з козаками понад берегами, Розриті могили в степу назирай. Заплач з козаками дрібними сльозами І мене з неволі в степу виглядай. А поки що мої думи, Моє люте горе Сіятиму,— нехай ростуть Та з вітром говорять. Вітер тихий з України Понесе з росою Мої думи аж до тебе... Братньою сльозою Ти їх, друже, привітаєш, Тихо прочитаєш... І могили, степи, море, І мене згадаєш.