До 175-річчя від дня народження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач)

Олена Пчілка (Ольга Петрівна Косач) – українська письменниця, перекладачка, фольклористка, етнограф, редакторка-видавець,громадська діячка, яка посіла значне місце в розвої українського літературного слова кінця ХIХ - початку ХХ століть.

Пані Косач у свої часи була видатнішою за свою знамениту доню. Її поважали не лише як господиню великої зразкової сім’ї, а й за публіцистику і перекладацький фах: вона адаптувала світову класику – від Овідія до Гюго, написала чимало літературно-критичних статей про Гребінку, Старицького, Лисенка. Першою з жінок взялася модернізувати та реформувати українську мову; першою запровадила моду на вишиванки серед жіноцтва; видала перший феміністичний альманах «Перший вінок»; стала першою жінкою-академіком Академії Всеукраїнських наук.

Народилася Олена Пчілка 29 червня 1849 року (дата народження подана за біобібліографічним словником «Українські письменники») в Гадячі - мальовничому містечку на Полтавщині — в родині небагатого поміщика Петра Якимовича Драгоманова. Вдома отримала початкову освіту. Батьки прищепили ій любов до літератури, до української народної пісні, казки, обрядовості. Згодом закінчила одну з найкращих установ того часу - Київський зразковий пансіон шляхетних дівчат. Жила у брата Михайла Петровича Драгоманова – відомого вченого-історика, літературного критика, фольклориста і громадського діяча. Під впливом брата формувався її світогляд. У Києві Михайло залучив сестру до культурно-просвітницької організації української інтелігенції «Громада, де вона переймається ідеями «українофілів» та знайомиться з приятелем брата з Чернігівщини Петром Антоновичем Косачем – студентом Київського університету, з яким бере шлюб у 1868 році та разом з чоловіком виїздить до його місця служби у Звягель (нині Новоград-Волинський).

Волинський край полонив молоду жінку. Вона починає збирати вишиванки, зразки народного орнаменту; записує пісні, різні обрядові повір’я. Тут в стихії народної творчості і рідної природи 25 лютого 1871 року народилася дочка Лариса, яка ввійшла в світову літературу як Леся Українка. Двох синів й чотирьох дочок випестила сім’я Косачів. Педагогічний хист родини допоміг втілити жагучу мрію батьків: виростити свідомих українців.

Та не тільки сімейними клопотами жила Ольга Петрівна. Вона розпочала свій творчий шлях з перекладів поетичних творів світових митців. 1876 року вийшла друком у Києві її наукова книжка „Український народний орнамент”. Альбом витримав п’ять видань, а Олена Пчілка – саме тоді Ольга Косач з легкої руки чоловіка взяла собі цей псевдонім – здобула славу першої в Україні знавчині цього виду народного мистецтва.

Весною 1879 року О. П. Косач з дітьми приїхала в місто Луцьк до чоловіка (тоді вже дійсного статського радника), якого було переведено на посаду голови Луцько-Дубенського з’їзду мирових посередників. У Луцьку вона вступила в драматичне товариство, а гроші, зібрані від спектаклів, запропонувала використати для придбання українських книг для клубної бібліотеки, займалася педагогічно-літературною діяльністю. З перекладів російських і польських письменників була укладена книга „Українським дітям” (1882).

З травня 1882 року постійною домівкою сім‘ї Косачів стає село Колодяжне на Ковельщині, де батько родини придбав землю. Тут почалася активна художня творчість і видавнича діяльність Олени Пчілки: своїм коштом видала «Співомовки» Степана Руданського. З 1883 року її твори постійно друкувалися у львівському журналі „Зоря”. У наступному році вона опублікувала свою першу поему „Козачка Олена” в альманасі „Рада”, видала збірку поетичних творів „Думки-мережанки”. Разом з письменницею Наталею Кобринською розпочала альманах жінок-письменниць „Перший вінок” (1887).

У 1895 р. родина Косачів переїхала на постійне проживання до Києва, де Олена Пчілка відновила журнал „Рідний край”. У 1908 році почала видавати додаток до нього „Молода Україна”, єдиний на той час український дитячий журнал, видала також комедію „Світова річ”. Окремими книгами виходили друком оповідання; спогади про М. Старицького, М. Лисенка, М. Драгоманова, статті та нариси про Т. Шевченка, Є. Гребінку, Д. Яворницького, Б. Грінченка; переклади світової класики (знала 5 мов). Письменниця продовжувала фольклорно-етнографічну діяльність: опублікувала наукову розвідку „Українські колядки” в журналі „Київська старина” (1903 р.).

Олена Пчілка займалася культурно-громадською діяльністю: співзасновниця літературного гуртка „Плеяда”, член київської „Просвіти”, „Літературно-аристократичної спілки”, засновниця і член правління „Українського клубу” та клубу „Родіна”. У 1903 р. на відкритті пам’ятника І. Котляревському в Полтаві всупереч офіційній забороні Олена Пчілка виголосила свій виступ українською мовою. 1905 р. у складі депутації (І. Шраг, М. Дмитрієв, В. Науменко) домагалась перед російським урядом скасування заборони на українське слово.

У пореволюційний час найяскравіше виявляє свій талант як дитяча письменниця. Плідно працювала у царині дитячої драматургії: створила 12 п’єс для українського дитячого театру.

1924 року була запрошена до Академії Наук України, де займалася етнографічними розвідками. 1925 року її обрано членом-кореспондентом Академії Наук України. «Зірка українського відродження» відійшла у засвіти 12 жовтня 1930 року. Похована в місті Києві, на Байковому кладовищі.

Майже 50 років працювала ця «…дуже розумна, горда, певна себе і певна в правості своїх думок і переконань людина» (за Ольгою Косач-Кривенюк) на ниві української культури. За словами Панаса Мирного, була «родюча, як земля, а робоча, як бджола».

1991 року видавництво „Веселка” заснувало літературну премію імені Олени Пчілки на відзначення кращих українських книжок для дітей.

Постановою Ради Міністрів України від 27 лютого 1991 року ім’я Олени Пчілки присвоєно Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці.

Використано інформацію з відкритих джерел.