До 95-річчя з дня народження Всеволода Нестайка

Cвіт Всеволода Нестайка – тонкий візерунок дитячої казки, сплетений із тисячі чарівних образів та дивовижних створінь. Здавалося б, він промовляє тими самими словами, малює тими самими пензлями, що і сотні інших письменників і казкарів, але чомусь його твори не можна випустити з рук, не дійшовши кінця. Саме – 30 січня видатному письменникові й казкареві Всеволодові Зіновійовичу Нестайку виповнилося б 95-років.

Всеволод Нестайко – дитячий письменник Божою милістю. Зі своїми читачами він веде розмову завжди із щирою довірливістю, не нав’язуючи власних оцінок, із веселим іронічно-усміхненим поглядом на своїх героїв, на їхні невмілі вчинки, таким чином стверджуючи добро, чесність відкритість і засуджуючи зло, заздрість.

Цікаві факти

Майбутній письменник був сином січового стрільця Зіновія Нестайка, розстріляного енкаведистами (ворог народу!) в 1933 році. Батько знав п'ять мов. Дід і прадід письменника були греко-католицькими священиками, яких добре знали в Галичині.

У матеріалах про життя й творчість Всеволода Нестайка часто згадується одна сімейна легенда. Мати-філолог Марія Довганюк народила Всеволода в перерві між читанням Ремарка. Акушер, старий єврей, сказав: «Мадам! У вас, здається, з'явився письменник!» Казкар жартував із цього приводу: «Так що я, можна сказати, народився між рядками».

«Ми мешкали у будинку мадам Шурман, такої собі бердичівської господарки салонів. У мадам була онука Фріма, мого віку, котра мені дуже подобалась. Тому я, побачивши на порозі Фріму, голосно кричав: «Відкрийте двері, моя жінка йде!»

Зі спогадів самого Нестайка: «У дитинстві я був худенький і маленький – чи не найменший у першому класі. І страшенно хотів якнайшвидше вирости. За порадою однокласника Васі, такого ж, як я, шпінгалета, я прив'язував до одної ноги важку праску, до другої – цеглину, хапався за верхню планку одвірка і висів, поки вистачало сил, намагаючись витягти своє тіло. А ще той Вася мені сказав, що від дощу все росте. І я довго простоював під дощем, підставляючи струменям свою грішну руду голову. Мама дивувалася, чого в мене постійний нежить. А коли я став по-справжньому дорослий, мені страшенно захотілося повернутися назад у дитинство – догратися, досміятися, добешкетувати. Вихід був один – стати дитячим письменником. Так я й зробив. І, пам'ятаючи своє невеселе дитинство, намагався писати якомога веселіше. Не поспішайте, як я колись, швидше виростати. Бо дитячі роки неповторні».

Відома казкова трилогія під загальною назвою «В Країні Сонячних Зайчиків» складалася впродовж чотирьох десятиліть. Продовжувати писати цей твір спонукали казкаря зустрічі з читачами. На одній із таких зустрічей одна з дівчаток сказала, що ображена на письменника. Адже в його творах головні герої, окрім Космо-Натки, – хлопці. Школярка й попросила написати про пригоди дівчинки в якійсь казковій країні. Після цієї історії Всеволод Нестайко створив казкову повість «В Країні Місячних Зайчиків», де головною героїнею стала дівчинка Ганнуся, або просто Нуся.

Учителі зі шкіл таких європейських країн, як Болгарія, Польща, Португалія, Іспанія, Чехія, Греція та Литва створили мапу найпопулярніших дитячих книжок усієї Європи. Так-от, найпопулярніша, найкраща та найважливіша книга, яка представляє Україну, – «Тореадори з Васюківки» Всеволода Нестайка. У 1979 року Міжнародна рада з дитячої та юнацької літератури включила «Тореадорів з Васюківки» до Особливого Почесного списку Г. К. Андерсена (Special Hans Christian Andersen Honor List) як один із найвидатніших творів світової літератури для дітей, а фільм про сільських «тореадорів» здобув Гран-прі на Міжнародному кінофестивалі в Мюнхені (1968).

Всеволода Нестайка вважають основоположником українського дитячого детективу. У 1990 році побачила світ його книга «Таємничий голос за спиною» такого літературного жанру.

Критики називали Нестайка гумористом і веселуном. Справді, його твори допомагали читачам «накопичувати радість» (це слова письменника). Нестайко, за словами Анатолія Костецького, створив країну сонячного добра. Нестайко казав, що був би щасливим, коли б хоч одна дитина, прочитавши його книжки, перестала відчувати страх і самотність. «Найбільшою нагородою для мене були визнання деяких читачів, що коли вони хворіють, то беруть з полиці «Тореадорів...» і перечитують. Заради цього варто жити на світі. Я згадую своє невеселе дитинство, гіркі хвилини самотності і думаю, що коли хоч одній хворій дитині я допоміг долати хворобу, то мої творчі зусилля були не марні. Сонячні та веселі твори Всеволода Нестайка»